Реалізація права дитини на висловлення власної думки має оцінюватися крізь призму добросовісності учасників справи, оскільки неможливість її заслуховування в іноземному суді з вини одного з батьків не може бути підставою для відмови у визнанні судового рішення на території України. Пріоритет міжнародних договорів передбачає визнання рішень щодо батьківської відповідальності без проведення спеціальної процедури, що обмежує повноваження національних судів лише контролем за дотриманням процесуальних гарантій.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, громадянин Республіки Польща звернувся до суду з клопотанням про визнання та примусове виконання рішення польського суду щодо батьківської відповідальності стосовно малолітньої дочки сторін у справі. Цим рішенням визначено місце проживання дитини з батьком, здійснення ним батьківських прав, обмежено права матері та стягнуто з неї судові витрати.

Суди попередніх інстанцій відмовили у визнанні польського рішення суду через процесуальні порушення та загрозу інтересам дитини. Вони зазначили, що іноземний суд не заслухав думку дитини, що суперечить Гаазькій конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, а переїзд до іншої країни через незнання мови та зміну середовища міг спричинити дитині психологічну травму й соціальну ізоляцію. Підставою для відмови в наданні дозволу на примусове виконання зазначеного рішення іноземного суду в частині майнових зобов’язань суд першої інстанції зазначив його добровільне виконання боржницею.

КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та сформулював такі правові висновки.

Згідно зі ст. 12 Конвенції ООН про права дитини та нормами Гаазької конвенції 1996 року дитині має бути забезпечено право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань, що її стосуються.

Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій про те, що дитина не була заслухана в польському суді, КЦС ВС вказав, що іноземний суд ініціював цю процедуру, проте вона не відбулася саме через дії матері. При цьому КЦС ВС наголосив, що сторона не може отримувати привілейоване становище внаслідок своєї недобросовісної поведінки. Таким чином, висновок про відмову у визнанні рішення лише через факт незаслуховування дитини був визнаний КЦС ВС передчасним, оскільки суди не оцінили, чи вжив іноземний суд усіх можливих заходів.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини по суті є рішенням про визнання, а за змістом – рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов’язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню.

З урахуванням наведеного рішення районного суду для столичного м. Варшава від 9 серпня 2023 року в частині здійснення батьківських прав над неповнолітньою, яка народилася 28 жовтня 2016 року, є рішенням іноземного суду немайнового характеру, що не підлягає примусовому виконанню, з урахуванням положень ст. 48 Договору про правову допомогу 1994 року, визнається на території України без проведення дій щодо визнання.

КЦС ВС також звернув увагу на те, що у ст. 48 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1994 року договірні держави дійшли згоди про те, що судові рішення в сімейних справах немайнового характеру визнаються на території обох держав без застосування процедури визнання.

У ст. 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Отже, КЦС зазначив, що при розгляді питання про визнання іноземного рішення національний суд не має повноважень переглядати справу по суті або заново оцінювати, чи відповідає це рішення найкращим інтересам дитини, оскільки таку оцінку вже дав суд, який ухвалив рішення по суті. Хоча зміна обставин (наприклад, тривале проживання в іншому середовищі) може бути врахована у виняткових випадках, це не дає права на повний перегляд іноземного рішення.

Щодо стягнення судових витрат КЦС ВС вказав, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів заявника про те, що він фактично не отримав грошей. Заявник стверджував, що клопотання матері про внесення коштів на депозит суду в Республіці Польща було повернуто їй на доопрацювання, а отже висновок про добровільне виконання рішення суду боржницею не був належним чином підтверджений доказами.

Постанова КЦС ВС від 29 квітня 2026 року №  522/9011/25 (провадження № 61-1434св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136114328.

Верховний Суд