Колегія суддів Херсонського апеляційного суду переглянула вирок Херсонського міського суду Херсонської області, яким громадянина Г. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 152 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений вчинив щодо потерпілої насильницькі дії сексуального характеру з використанням стороннього предмета, без її добровільної згоди, що спричинило тяжкі наслідки ‒ смерть потерпілої.

Не погоджуючись із вироком, обвинувачений та його захисник подали апеляційні скарги, у яких просили скасувати судове рішення. Сторона захисту посилалася на недоведеність вини, відсутність прямих доказів, суперечливість показань свідків, недостовірність висновків суду першої інстанції та порушення вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції забезпечив дотримання принципу змагальності сторін, передбаченого ст. 22 КПК України, безпосередньо дослідив докази, надані сторонами кримінального провадження, та надав їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України ‒ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів ‒ з точки зору достатності та взаємозв’язку.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що винуватість обвинуваченого підтверджується сукупністю взаємопов’язаних доказів: показаннями свідків, протоколом обшуку, висновками судово-медичних, судово-імунологічних та молекулярно-генетичних експертиз, а також речовими доказами. Зокрема, суд урахував виявлення слідів крові потерпілої та змішаних генетичних ознак потерпілої й обвинуваченого на речах, вилучених за місцем події, а також на предметі, який суд визнав використаним під час вчинення кримінального правопорушення.

Окрему увагу апеляційний суд звернув на те, що відсутність безпосередніх очевидців самого моменту вчинення злочину не свідчить про недоведеність вини особи, якщо обставини кримінального правопорушення підтверджуються сукупністю належних, допустимих і взаємопов’язаних доказів.

Суд апеляційної інстанції також врахував, що доводи сторони захисту фактично зводилися до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не спростовували встановлених фактичних обставин. Суд зазначив, що обвинувачений не навів переконливого пояснення походження змішаних біологічних слідів, а версія сторони захисту не узгоджується із сукупністю досліджених доказів.

Крім того, колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ст. 409 КПК України могли б бути підставою для скасування або зміни судового рішення. Питання про правильність призначеного покарання апеляційний суд окремо не перевіряв, оскільки відповідних доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в апеляційних скаргах не наведено.

Апеляційний суд також розглянув усне клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт. Враховуючи положення ст. 131 КПК України щодо мети заходів забезпечення кримінального провадження та ст. 374 КПК України, яка передбачає зазначення у вироку рішення щодо запобіжного заходу до набрання ним законної сили, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу.

За результатами апеляційного розгляду, ухвалою від 14.05.2026 Херсонський апеляційний суд залишив апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника без задоволення, а вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 11.11.2025 ‒ без змін. Клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу також залишено без задоволення.

Справа № 766/6058/23