До вимог про визнання права на пай осіб, які включені до офіційних списків членів підприємства, але не мають сертифіката, позовна давність не застосовується, оскільки такий позов лише підтверджує вже наявне право. Водночас для осіб, які не були внесені до списків на паювання, позовна давність становить три роки і починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.

У справі, що переглядалася, позивачі звернулися до суду з позовами до селищної ради про визнання права на земельні частки (паї) та їх виділення в натурі. Позивачі посилалися на те, що на момент видачі державного акта на право колективної власності на землю були членами КСП та мали право на отримання земельних часток (паїв), однак цього права не реалізували.

Суд першої інстанції задовольнив позови всіх позивачів, вважаючи їхнє право на пай непорушним і таким, що підлягає захисту без обмеження позовною давністю.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позовів і відмовив у задоволенні вимог всіх позивачів через сплив позовної давності. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що про порушення своїх прав позивачі мали змогу дізнатися ще у 1996 році під час публічного процесу розпаювання земель, а позови пред’явлені у 2024 році.

За результатами розгляду касаційної скарги ОП КЦС ВС задовольнила її частково: скасувала постанову апеляційного суду щодо позивачів, включених до списків-додатків до державного акта на право колективної власності на землю, залишивши в силі рішення районного суду про задоволення їхніх вимог. Водночас щодо позивачів, чиї прізвища у цих списках були відсутні, судове рішення апеляційного суду про відмову в позові залишено без змін.

У цій справі ОП КЦС сформулювала такі ключові правові висновки щодо застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (справа «Воловік проти України», заява № 15123/03, п. 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України свідчить, що за своєю суттю такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб’єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою. Визнання права як приватноправова категорія покликане забезпечити визначеність у приватних відносинах, захист прав та інтересів під час їх порушення, невизнання чи оспорення або ж підтвердження права. Натомість ініціювання спору про визнання права не для захисту прав та інтересів чи підтвердження права є недопустимим.

ОП КЦС ВС зауважила, що залежно від обставин у процесі паювання можуть бути виокремлені дві категорії осіб, які мають право на земельну частку (пай), але:

• включені до списку членів КСП, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, проте не отримали сертифікат на право на земельну частку (пай);
• безпідставно не включені до списку членів КСП, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 ЗК України 1990 року кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами 6 і 7 ст. 6 цього Кодексу.

Право особи на земельну частку (пай) виникає за сукупності трьох чинників: отримання підприємством (КСП) державного акта на землю, членство особи в цьому підприємстві на момент передання акта та обов’язкове включення особи до списку-додатка до державного акта.

Сертифікат на право на пай є документом, що засвідчує вже наявне право. Його неотримання не припиняє саме право, а лише створює перешкоди для його реалізації, які можуть бути усунуті в судовому порядку.

ОП КЦС ВС роз’яснила необхідність відрізняти позови про захист права (у разі його порушення чи оспорення) від позовів про підтвердження права (коли воно вже існує за документами, але особа не має відповідного посвідчення).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд касаційної інстанції вказав, що до позовів про визнання права на пай тих осіб, які включені до списку, але не отримали сертифікат, позовна давність не застосовується. Такий позов спрямований на підтвердження наявного права, а не на захист від його порушення.

Водночас позов особи, яка не була включена до списку, є позовом про захист порушеного права, на який поширюється загальна позовна давність. Перебіг цього строку починається з моменту, коли особа дізналася або за об’єктивних обставин могла дізнатися про своє невключення до додатків до державного акта. Доказів поважності підстав незвернення з позовом за захистом свого порушеного права протягом більше ніж 27 років ці позивачі не навели, на що правильно посилався апеляційний суд.

Постанова ОП КЦС ВС від 22 червня 2026 року у справі № 530/656/24 (провадження № 61-3733сво25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137916011.

Верховний Суд