Залишення без розгляду позовних вимог до боржника на підставі ч. 4 ст. 7 КУзПБ у зв’язку з поданням кредитором заяви з грошовими вимогами у справі про банкрутство не змінює правової природи спору та не впливає на визначення юрисдикції вимог до поручителя. Спір щодо стягнення заборгованості з фізичної особи – поручителя підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, якщо договір поруки укладено для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи. При цьому передача вимог до поручителя для розгляду в окремому позовному провадженні не змінює господарської юрисдикції такого спору.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

У справі, що переглядалася, банк звернувся до господарського суду з позовом до товариства як позичальника та фізичної особи як поручителя про солідарне стягнення кредитної заборгованості. Під час розгляду спору щодо товариства було відкрито провадження у справі про банкрутство, а банк заявив до боржника ті самі грошові вимоги в межах цієї справи.

Господарський суд залишив без розгляду позовні вимоги до товариства на підставі ч. 4 ст. 7 КУзПБ, оскільки кредитор уже реалізував право на пред’явлення відповідних вимог у справі про банкрутство. Водночас матеріали справи в частині вимог до фізичної особи – поручителя було передано для розгляду в окремому позовному провадженні.

Господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у прийнятті до розгляду позовної заяви до поручителя, виходячи з того, що після залишення без розгляду вимог до товариства (боржника) спір фактично виник між банком і фізичною особою, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

КГС ВС не погодився з такими висновками й зазначив, що визначальним для вирішення питання юрисдикції спору щодо договору поруки є суб’єктний склад сторін основного зобов’язання, а не забезпечувального правочину. Оскільки договір поруки був укладений на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між юридичними особами, спір щодо виконання такого договору належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, що поручителем є фізична особа, яка не має статусу підприємця.

Верховний Суд наголосив, що залишення без розгляду вимог до боржника відповідно до ч. 4 ст. 7 КУзПБ та подальше виділення вимог до поручителя в окреме провадження не змінюють правової природи спору та не є підставою для зміни його юрисдикції. Після вибуття боржника зі спору вимоги до поручителя підлягають подальшому розгляду в окремому позовному провадженні саме за правилами господарського судочинства.

КГС ВС задовольнив касаційну скаргу банку, скасував судові рішення попередніх інстанцій і направив справу в частині вимог до поручителя до господарського суду для продовження розгляду.

Постанова КГС ВС від 28 травня 2026 року у справі № 910/8418/25 (910/3173/25)  – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136982751.

Верховний Суд