При стягненні з фактичного користувача земельної ділянки комунальної власності доходу у вигляді несплаченої орендної плати на підставі статей 1212–1214 ЦК України заявлена до стягнення сума підлягає зменшенню на розмір земельного податку, фактично сплаченого таким користувачем до місцевого бюджету за той самий період і за ту саму земельну ділянку, оскільки повторне стягнення цих коштів суперечить принципу справедливості та є втручанням у право на мирне володіння майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

Міська рада звернулася до суду з позовом до ТОВ про стягнення безпідставно збережених коштів у зв’язку з фактичним користуванням земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення права користування упродовж 2014–2017 років.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов, зменшивши суму стягнення на розмір земельного податку, який відповідач сплатив до місцевого бюджету за спірний період. Постановою апеляційного суду змінено рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача податкової пільги за 2022 рік, у зв’язку з чим збільшив суму стягнення.

Переглядаючи справу, КГС ВС звернув увагу, що земельний податок та орендна плата є різними за правовою природою платежами, однак обидва ці платежі фактично є платою за землю і надходять до місцевого бюджету.

Суд зазначив, що відповідач не був ані власником земельної ділянки, ані її постійним користувачем, тому не належав до суб’єктів, які зобов’язані сплачувати земельний податок. Такий платіж він здійснював добровільно, хоча належною формою плати за користування земельною ділянкою в його випадку могла бути лише орендна плата за наявності відповідного договору.

Разом із тим КГС ВС наголосив, що кошти земельного податку фактично надійшли до бюджету територіальної громади саме за користування спірною земельною ділянкою. Тому при визначенні розміру безпідставно збережених коштів вони підлягають врахуванню, оскільки їх повторне стягнення призвело б до необґрунтованого подвійного фінансового навантаження на користувача земельної ділянки.

Верховний Суд підкреслив, що таке зменшення суми стягнення не є зарахуванням земельного податку в рахунок орендної плати чи проведенням взаємозаліку. Йдеться про врахування вже отриманих місцевим бюджетом коштів при визначенні розміру майнової вигоди, яку фактичний користувач безпідставно зберіг за рахунок власника земельної ділянки.

За результатами розгляду КГС ВС залишив касаційну скаргу міської ради без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Постанова КГС ВС від 6 травня 2026 року у справі № 908/1619/25 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/136318524.

Верховний Суд