Застосування заходів запобігання зловживанню процесуальними правами з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України, який кореспондує п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України та п. 3 ч. 2 ст. 45 КАС України, можливе на стадії підготовчого провадження у справі, якщо саме на цій стадії суд установив ознаки недобросовісного використання процесуальних прав.

Застосування заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами є правом суду, а не його безумовним обов’язком. Реалізація цього повноваження не залежить від наявності відповідного клопотання учасника справи, оскільки суд має право реагувати на зловживання процесуальними правами з власної ініціативи.

Водночас таке реагування повинне здійснюватися лише за умов належного встановлення очевидної недобросовісності процесуальної поведінки та з дотриманням принципів пропорційності, справедливості та права особи на доступ до суду.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду.

У цій справі ТОВ «Три О» звернулося з позовом до АТ «Ощадбанк» та АТ «Укрексімбанк» про визнання недійсним консорціумного кредитного договору.

Суд першої інстанції відкрив провадження у справі та в підготовчому засіданні постановив ухвалу про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України, виснувавши, що подання ТОВ «Три О» численних процесуальних заяв у різних справах, що за своїм змістом суперечать одна одній, є свідченням зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Апеляційний господарський суд ухвалу скасував та повернув справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду, виснувавши, зокрема, що визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України із залишенням позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження, а не розгляду справи по суті, є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності та змагальності сторін.

Переглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заходи для запобігання зловживанню процесуальними правами з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України, який кореспондує п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України та п. 3 ч. 2 ст. 45 КАС України, можуть застосовуватися судом на стадії підготовчого провадження у справі, так само як і під час розгляду справи по суті, якщо на відповідній стадії провадження суд встановив ознаки недобросовісного використання процесуальних прав.

З огляду на завдання підготовчого провадження, якими, зокрема, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з’ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, саме підготовче провадження слід вважати найбільш типовою стадією для застосування заходів запобігання зловживанню процесуальними правами. На цій стадії суд отримує можливість оцінити: реальність спору; наявність матеріально-правового інтересу; добросовісність процесуальної поведінки; взаємозв’язок між сторонами; штучність спору або фіктивність заявлених вимог.

Тож ВП ВС виснувала, що підготовче провадження є оптимальним етапом для встановлення судом фактів подання завідомо безпідставного, штучного або безпредметного позову / спору та, як наслідок, постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, як це передбачено в п. 1 ч. 2 ст. 185 ГПК України (п. 1 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, п. 1 ч. 2 ст. 183 КАС України) за результатами підготовчого засідання у справі.

Разом із тим Велика Палата ВС наголосила, що таке втручання у здійснення позивачем своїх процесуальних прав є допустимим лише за наявності очевидних, належно встановлених та достатньо мотивованих ознак недобросовісного використання права на судовий захист.

Оскільки в цій справі було встановлено, що позивач подавав низку процесуальних заяв в інших справах, які за своїм змістом суперечили суті намагань у кожній із них (в одному випадку він вважав  борг припиненим, у другому – визнавав, у третьому – просив визнати підстави цього боргу недійсними, у четвертому – завершити превентивну реструктуризацію, у п’ятому – навпаки її продовжити), ВП ВС погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що подання ТОВ «Три О» позовної заяви є зловживанням процесуальними правами за ознаками, передбаченим п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України.

З урахуванням наведеного Велика Палата ВС задовольнила касаційну скаргу АТ «Ощадбанк», скасувавши постанову апеляційного суду та залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.

Посилання на повний текст постанови ВП ВС від 1 липня 2026 року у справі № 910/10837/25 буде невідкладно додане після її оприлюднення в ЄДРСР.

Верховний Суд