В умовах війни та тимчасової окупації людей можуть змушувати до певних дій за допомогою насильства, погроз або шантажу. Кримінальний кодекс України враховує такі обставини. Водночас правові наслідки залежать від виду примусу та від того, чи могла людина керувати своєю поведінкою.

Фізичний примус — це застосування фізичного насильства, щоб змусити людину вчинити певні дії або, навпаки, не виконати те, що вона мала зробити.

Відповідно до частини першої статті 40 Кримінального кодексу України дія або бездіяльність не є кримінальним правопорушенням, якщо людина вчинила її під безпосереднім впливом фізичного примусу і внаслідок цього не могла керувати своїми вчинками. Йдеться про ситуацію, коли особа фактично була позбавлена можливості діяти за власною волею.

Якщо ж людина зазнала фізичного примусу, але зберігала можливість керувати своїми діями, питання про кримінальну відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності.

Психічний примус може полягати у погрозах застосувати насильство до людини або її близьких, позбавити волі, знищити майно, розголосити певні відомості чи заподіяти іншу шкоду. Такий примус сам по собі не означає автоматичного виключення кримінальної відповідальності. Його наслідки також оцінюють відповідно до положень статті 39 Кримінального кодексу України.

Наявність примусу та його правові наслідки визначають у кожному випадку окремо. Враховують реальність і характер погроз або насильства, здатність людини керувати своїми вчинками, можливість уникнути небезпеки в інший спосіб, а також співвідношення заподіяної та відверненої шкоди.

Сам факт перебування людини на тимчасово окупованій території або отримання нею погроз не виключає кримінальної відповідальності автоматично. Водночас, якщо підстав для застосування статей 39–40 Кримінального кодексу України немає, вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози чи примусу може бути враховане як обставина, що пом’якшує покарання.

Міністерство юстиції України